бідолаха
БІДОЛА́ХА, рідко БІДОЛА́ГА, БІДОЛА́КА, и, ч. і ж., розм. Бідна, нещасна людина; бідняга.
Чисто на сміх та на глум зробила [доля] його наймитом, бідолахою без поля і ріллі, без хати і роду (Фр., III, 1950, 126);
Сидять в путах арестанти. Трохи одпочити Позволено бідолагам Та води напитись (Шевч., II, 1953, 187);
Зловили десь у лісі чоловіка непевного, та се був якийсь бідолака, що його вигнала на великий шлях нуждонька та бідонька (Вовчок, І, 1955, 361);
— Мабуть, здоров’ям плохенький, бідолаха, бо дуже блідий (Шиян, Баланда, 1957, 130).
Словник української мови (СУМ-11)