бідолаха
БІДОЛА́ХА, рідко БІДОЛА́ГА, БІДОЛА́КА, и, ч. і ж.
Нещасна людина; бідняга.
Сидять в путах арестанти [арештанти]. Трохи одпочити Позволено бідолагам Та води напитись (Т. Шевченко);
Зловили десь у лісі чоловіка непевного, та се був якийсь бідолака, що його вигнала на великий шлях нуждонька та бідонька (Марко Вовчок);
Чисто на сміх та на глум зробила [доля] його наймитом, бідолахою без поля і ріллі, без хати і роду (І. Франко);
– Мабуть, здоров'ям плохенький, бідолаха, бо дуже блідий (А. Шиян);
Бідолаха не міг заснути нормально, по-людськи, в ліжку, в кімнаті і намагався приспати свої нерви на сквозняку [протягу] (І. Багряний);
– Та ви ж самі бачили, як бідолаха беркицьнувся після пострілу (А. Крижанівський).
Словник української мови (СУМ-20)