біловус
БІЛОВУ́С, рідше БІЛОУ́С, а, ч.
1. Той, хто має світлі або сиві вуса.
Де ти бавиш, біловусе, де, мійясний світе? (Сл. Гр.);
Трудненько було сказати про цього білоуса — чи сивий він, а чи просто вродився аж таким русявим чоловіком (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 120).
2. бот. Бур’янова злакова рослина, яка росте в полі й на луках.
Лука була вкрита біловусом, щучником дернистим та мітлицею звичайною (Хлібороб Укр., 5, 1966, 24).
Словник української мови (СУМ-11)