біловус
БІЛОВУ́С, рідше БІЛОУ́С, ч.
1. род. а. Той, хто має світлі або сиві вуса.
Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе? (Сл. Гр.);
Трудненько було сказати про цього білоуса – чи сивий він, а чи просто вродився аж таким русявим чоловіком (О. Ільченко).
2. род. у. Рослина родини злаків, яка росте в полі й на луках.
Добре жити із чистою вірою у вознесіння правічне ковили й біловусу, череди та нечуй-вітрів (Є. Гуцало);
Лука була вкрита біловусом, щучником дернистим та мітлицею звичайною (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)