білокорий

БІЛОКО́РИЙ, а, е. Який має білу кору, оболонку.

Заглянула я, матушко-серце, в той мішок, аж там білокора пшениця (Н.-Лев., III, 1956, 282);

Білокорі Ми посадили осокори (Мас., Побратими, 1950, 67);

// Уживається як постійний епітет берези.

Бліді на небі гасли зорі, І вітер плутався в мережах верховіть, І не гойдалися берези білокорі (Рильський, Поеми, 1957, 27);

Навпроти ялинки жила білокора красуня-берізка (Ів., Ліс. казки, 1954, 15).

Значення в інших словниках

1. білокорий — білоко́рий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. білокорий — -а, -е. Який має білу кору, оболонку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. білокорий — БІЛОКО́РИЙ, а, е. Який має білу кору, оболонку. Заглянула я, матушко-серце, в той мішок, аж там білокора пшениця (І. Нечуй-Левицький); Білокорі Ми посадили осокори (Т. Масенко); // Уживається як постійний епітет берези.  Словник української мови у 20 томах