ваблячий
ВА́БЛЯЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ва́бити.
Тієї ж миті він побачив Ясногорську.. Спускаючись, Черниш дивився під ноги, а проте, здається, бачив тільки її, довгождану, небезпечну і ваблячу (Гончар, І, 1954, 361);
Попереду простував Шаптала — затягнутий широким офіцерським ременем, до блиску виголений, з очима ясними й ваблячими, як високе небо (Загреб., Спека, 1961. 22).
Словник української мови (СУМ-11)