ваблячий
ВА́БЛЯЧИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до ва́бити.
Тієї ж миті він побачив Ясногорську .. Спускаючись, Черниш дивився під ноги, а проте, здається, бачив тільки її, довгождану, небезпечну і ваблячу (О. Гончар);
Попереду простував Шаптала – затягнутий широким офіцерським ременем, до блиску виголений, з очима ясними й ваблячими, як високе небо (П. Загребельний);
Щось в тій трагічній легенді – легенді про вірність і про зраду – було неспізнанне до самих глибин, а тому вічно нове, вічно вабляче й приковуюче людські душі (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)