важитися
ВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся; наказ, сп. ва́жся; недок.
1. Визначати свою вагу, важити себе.
Оце було молодими та важимось на вагах (Вовчок, VI, 1956, 246);
Важився, як приїхав, зважусь, як буду виїздити, тоді напишу (Коцюб., III, 1956, 328);
2. з інфін., перен. Насмілюватися щось робити, зважуватися на щось.
Діти в класі вже не важились говорити голосно (Фр., IV, 1950, 216);
Настя, здасться, любила його, але якось не важилась сказати йому рішуче слово (Коцюб., І, 1955, 23);
[Середа:] Адже вдруге він уже не важився покоряти серця відважних трактористок (Мик., І, 1957, 483).
3. на кого. Замірятися, зазіхати.
Не бийтеся, не лайтеся, ви на мене не важтеся (Сл. Гр.);
Та ж ті.. важаться навіть на короновані голови! (Вільде, Сестри.., 1958, 13).
4. Пас. до ва́жити 3.
Словник української мови (СУМ-11)