важитися
ВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся; наказ. сп. ва́жся; недок.
1. Визначати свою вагу, важити себе.
Оце, було, молодими та важимось на вагах (Марко Вовчок);
Важився, як приїхав, зважусь, як буду виїздити, тоді напишу (М. Коцюбинський).
2. з інфін., перен. Насмілюватися щось робити, зважуватися на щось.
Ой не важся, пане Голко, Панну зустрічати: Зачарує семип'ядну – Не втрапиш стріляти (П. Куліш);
Діти в класі вже не важились говорити голосно (І. Франко);
Настя, здається, любила його, але якось не важилась сказати йому рішуче слово (М. Коцюбинський);
[Середа:] Вдруге він уже не важився покоряти серця відважних трактористок (І. Микитенко).
3. на кого – що. Замірятися, зазіхати.
Не бийтеся, не лайтеся, ви на мене не важтеся (Сл. Гр.);
Та ж ті .. важаться навіть на короновані голови! (Ірина Вільде);
З усього цього виходив я ніби з води, бо ніхто при тому не важився на моє життя, а коли і важився, то я знав про те і міг стати до оборони (Валерій Шевчук).
4. Пас. до ва́жити 3.
Ніщо не важилося й не мірялося. Безмежно пилося й їлось (В. Домонтович);
Мішки з пшеницею важились вагарем (з газ.);
* Образно. Під час переговорів у Москві весною 1654 р., де важилася доля України, Зарудний і Тетеря умудрились випрохати в царя грамоти на маєтності (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)