важкодум
ВАЖКОДУ́М, а, ч. Людина, що повільно думає, нешвидко вирішує.
Той [Лагутін] дотепний, вродливий, блискуче вчиться, а він важкодум, з грубим, широким обличчям (Гончар, Людина.., 1960, 50);
Дробницький слухає цю розмову і про щось уперто думає: він взагалі важкодум і цілком неписьменний (Гжицький, У світ.., 1960, 53).
Словник української мови (СУМ-11)