вайлуватий
ВАЙЛУВА́ТИЙ, а, е. Незграбний, неповороткий, повільний у рухах.
Він мовчазний, вайлуватий і ходить завжди насуплений (Збан., Мор. чайка, 1959, 134);
Люда, як дика коза, легко спустилася з урвища, і Терень, вайлуватий, як ведмідь, ледве встигав за нею (Донч., І, 1956, 526);
// Хиткий (про ходу, біг і т. ін.).
Торяник ішов своєю неквапливою, трохи вайлуватою ходою (Жур., Опов., 1956, 148).
Словник української мови (СУМ-11)