вареник
ВАРЕ́НИК, а, чол. Невеликий варений виріб, зліплений з прісного тіста і начинений сиром, ягодами, капустою і т. ін.
Славний обід у тітки. Простий: борщ з сметаною, вареники з сиром (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 464);
Огириха з невісткою за столом вареники ліпили (Андрій Головко, II, 1957, 141).
♦ Як вареник у маслі (у сметані) — про людину, яка живе у великих достатках.
— Вашій Лукині буде за ним, як вареникові у сметані (Нечуй-Левицький, III, 1956, 325);
Жив собі, як вареник у маслі (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 82).
Словник української мови (СУМ-11)