варений
ВА́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до варити.
[Чоловік (з возиком):] Правдивий чорний хліб! Мій винахід-виріб! Чотири рази печений, Чотири рази варений! (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 426);
— Такої каші ні в якому ресторані не покуштуєш, вона в кожусі варена! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 60).
ВАРЕ́НИЙ, а, е, прикм. Одержаний унаслідок варіння.
Майбородиха вийняла з груби тарілку з холодною вареною таранею (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 284);
Сніданок був простенький — варена картопля, смажена яєчня, гаряче молоко (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 265);
Піп опустив руку з хрестом, пішов назад червоний, мов варений рак (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 270);
// у знач. ім. варена, ної, жін. Те саме, що варенуха.
Страви ж було усякої наварено, була ж горілка, була й варена (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 218);
У двір закликає [старий батько], Та вареною частує (Тарас Шевченко, I, 1951, 318);
Крамарі не встигали варити варену (Іван Ле, Наливайко, 1957, 77);
// у знач. ім. варене, ного, сер. Страва або різні страви, які готуються за допомогою кип’ятіння.
Гей до мене! Є у мене І варене і печене (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 287);
Почало з’являтися на столі.. і печене, і смажене, і варене, і парене (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 64).
Словник української мови (СУМ-11)