вволю
ВВО́ЛЮ (УВО́ЛЮ), присл. У мірі, яка цілком задовольняє; досхочу.
Ясну зброю ладнав І коня годував він [козак] уволю (Манж., Тв., 1955, 80);
[Мотря:] Надивилися вволю одно другому в вічі? (Кроп., II, 1958, 26);
Затихли, наспівавшися вволю, солов’ї (Ряб., Жайворонки, 1957, 67).
Словник української мови (СУМ-11)