ввік

ВВІК (УВІ́К), присл.

1. при присудку з запереченням. Ніколи.

[3-й запорожець:] Коли б мене Яків, що варту розводив, не пізнав і не гукнув на мене, то ввік би вічний не догадався, що тут є кіш такий великий (К.-Карий, II, 1960, 265).

2. розм. Завжди, вічно, довіку.

Не годиться дівувати увік (Коб., І, 1956, 111);

Наче фатум злий нависнув над тобою, І тих, хто вірним був би ввік, Він наче загодя прирік На скору смерть (Сам., І, 1958, 112).

Значення в інших словниках

1. ввік — ввік прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. ввік — ВВІК (УВІК) – В (У) ВІК Ввік (увік), присл. Ніколи; довіку. Постаті кращих героїв і подвиги ввік незабутні (М.Зеров); Ввік вірна буду (У.Кравченко). В (у) вік, ім. з прийм. І буде дух його із віку в вік сіяти (П.Куліш).  Літературне слововживання
3. ввік — (увік), присл. 1》 при присудку з запереченням.Ніколи. 2》 розм. Завжди, вічно, довіку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. ввік — ВВІК (УВІ́К), присл., заст. 1. при присудку із запереченням. Ніко́ли. [3-й запорожець:] Коли б мене Яків, що варту розводив, не пізнав і не гукнув на мене, то ввік би вічний не догадався, що тут є кіш такий великий (І. Карпенко-Карий). 2. розм.  Словник української мови у 20 томах
5. ввік — ЗА́ВЖДИ́ (весь час чи протягом певного часового відрізка — незмінно), ПОСТІ́ЙНО, ПОВСЯКЧА́С, ВСЯКЧА́С (УСЯКЧА́С), ДОВІ́КУ, ПОВІ́КИ, ПОВІ́К, ПОВІ́К-ВІ́КИ, ПОВІ́К-ВІКІ́В, ВВІК (УВІ́К) розм., ЗА́ВШЕ розм., ЗА́ВСІ́ДИ (ЗА́ВСІ́ГДИ) розм., ВСЕ (УСЕ́) розм.  Словник синонімів української мови
6. ввік — Ввік, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)