вдень
ВДЕНЬ (УДЕ́НЬ), присл. У денний час.
Пісня до роботи додає охоти, А Мар’яні вдень не до гуляння, — на роботі зранку до смеркання (Л. Укр., III, 1952, 494);
Був початок березня, удень пригрівало сонце (Донч., III, 1956, 9).
І вдень і вночі́ — завжди, постійно.
І вдень і вночі перед очима чорнявії хлопченята, потомлені, поблідлі, привиджуються (Вовчок, І, 1955, 28);
Ні вдень ні вночі́ — ніко́ли.
Не було їй спочинку ні вдень ні вночі (Мирний, III, 1954, 28).
Словник української мови (СУМ-11)