вдень
ВДЕНЬ (УДЕ́НЬ), присл.
У денний час.
Пісня до роботи додає охоти, А Мар'яні вдень не до гуляння, – на роботі з ранку до смеркання (Леся Українка);
Був початок березня, удень пригрівало сонце (О. Донченко).
◇ [Вдень] з вогне́м (зі сві́чкою, зі свічка́ми) не зна́йдеш (не знайти́) див. знахо́дити;
(1) [І] вдень і вночі́ <[І] вночі́ і вдень> – завжди, постійно.
І вдень і вночі перед очима чорнявії хлопченята, потомлені, поблідлі, привиджуються (Марко Вовчок);
Десятки ковалів уночі і вдень кували мечі, рогатини, наконечники стріл, вої об'їжджали диких коней на широких пасовиськах в луках словутинських (О. Бердник);
– Думала про нього і вдень і вночі, ревниво ховала від рідних його похопливі листівки і майже щодня писала йому у Полтаву (А. Дімаров);
(2) Ні вдень ні вночі́ – ніколи.
Не було їй спочинку ні вдень ні вночі (Панас Мирний);
Закарпатська рибінспекція не має спокою ні вдень ні вночі (з газ.);
[Тре́ба] вдень (се́ред бі́лого дня) з вогне́м [та ще] (зі сві́чкою, зі сві́тлом, при со́нці і т. ін.) [тако́го] шука́ти (вишу́кувати) / пошука́ти <�Пошука́ти тако́го [тре́ба]> див. тре́ба¹;
Хоч уде́нь із сві́чкою шука́й [– не зна́йдеш] див. шука́ти;
(3) Як уде́нь, зі сл. видно, видко і т. ін. – дуже добре.
Надворі видко як удень (І. Нечуй-Левицький);
Біля заводських воріт видно як удень (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)