вередливий
ВЕРЕДЛИ́ВИЙ, а, е. Який капризує, вередує, постійно має примхи; якому важко догодити.
Хазяїн був задирливий і вередливий (Вовчок, І, 1955, 296);
Парасці.. дуже не до вподоби була ота нічна сторожа коло вередливої пані (Фр., VII, 1951, 8);
Була собі вдовиця, і росла при ній дочка, вередлива та бридка (Забіла, Одна сім’я, 1950, 133);
// Який виражає незадоволення, примхливість.
Коли пиховитий старший вередливим жестом скинув кирею.., кобзарі знову заграли (Ле, Хмельницький, І, 1957, 5);
// Надто вибагливий, перебірливий.
Природжене почування краси.. зробило Михалчевського щодо дівчат трохи вередливим (Н.-Лев., II, 1956, 127).
2. перен. Мінливий, непостійний за своїми ознаками.
По Дніпру біліють вередливі піскуваті мілини (Н.-Лев., II, 1956, 384);
Що ота громовиця у квітні Над безлистям — омана лиха: Будуть.. морози досвітні, А земля вередлива й суха (Мас., Сорок.., 1957, 319).
Словник української мови (СУМ-11)