вереск
ВЕ́РЕСК, у, чол.
1. Пронизливий, різкий крик, виск.
Жіночий вереск роздирав вуха (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 355);
Дітлахи-пастушки з вереском і свистом вибігали навперейми машині (Юрій Смолич, I, 1958, 52);
Надвечір величезне дворище сповнилося муканням корів, овечим меканням і страшенно неприємним свинячим вереском (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 68).
2. Високий, пронизливий, неприємний звук (від тертя металевих, дерев’яних і інших предметів).
Вереск коліс з кожною хвилиною замирав (Петро Панч, Іду, 1946, 74);
// Про дуже голосний, різкий звук мисливського рогу, сирени і т. ін.
Залунав по горах і лісах роговий вереск і урвався (Іван Франко, VI, 1951, 80);
Пронизливий вереск автомобільної сирени ще не стихав, відколи машина в’їхала до міста (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 77).
Словник української мови (СУМ-11)