верескливий
ВЕРЕСКЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Високий, різкий, пронизливий (про голос, звук).
— І-гі-гі-і! — почулося знизу в відповідь тонке, верескливе гукання, й незабаром парубки побачили в долині гурток дівчат (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 236);
— Стояки тріснули, — гукнув чийсь верескливий зляканий голос (Олесь Донченко, I, 1956, 430).
2. Який верещить.
— Ні, пані, у вас єсть цуцик, та ще й дуже верескливий цуцик: він і тепер, от недавно, верещав (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 375);
Верескливі одеські хлопчаки вимахували газетами, закликаючи до себе покупців (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 86).
Словник української мови (СУМ-11)