верескливий
ВЕРЕСКЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Високий, різкий, пронизливий (про голос, звук).
– І-гі-гі-і! – почулося знизу в відповідь тонке, верескливе гукання, й незабаром парубки побачили в долині гурток дівчат (М. Коцюбинський);
– Стояки тріснули, – гукнув чийсь верескливий зляканий голос (О. Донченко);
Вони [МАЗи] загатили всю вуличку з кінця в кінець, бо кожен з причепом і завантажений трубами. Верескливий скрегіт криці – труба об трубу – й примусив ото зупинитись (Микита Чернявський);
Внизу почулися верескливі дівочі голоси (Ю. Логвин).
2. розм. Який верещить.
– Ні, пані, у вас єсть цуцик, та ще й дуже верескливий цуцик: він і тепер, от недавно, верещав (Грицько Григоренко);
Верескливі одеські хлопчаки вимахували газетами, закликаючи до себе покупців (В. Кучер);
Корова і теличка, пара коней, верескливий підсвинок, гуси та кури... Не бозна-скільки тієї живності у Бойків (І. Нижник).
Словник української мови (СУМ-20)