верша
ВЕ́РША, і, ж. Сплетена з лози риболовна снасть, що має форму лійкоподібної корзини.
Часом закладав у воду вершу на рибу (Фр., III, 1950, 11);
Я з дідами ціле літо ставлю верші, ставлю сіті (Стельмах, Живі огні, 1954, 72);
*У порівн. Роззявив рот, як вершу (Номис, 1864, № 6593);
// перен., зневажл. Про рот.
Глянула [Параска] на мене, та як роззявить свою вершу, як гавкне на ввесь город (Н.-Лев., II, 1956, 25);
[Прокіп Свиридович:] А ти думаєш, мені гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу? (Стар., Вибр., 1959, 582).
Словник української мови (СУМ-11)