вершечок
ВЕРШЕ́ЧОК, а, ч. Верхня кінцева частина чого-небудь (дерева, гори, споруди і т. ін.).
Сонце тілько що сіло за горою, і його останнє рожеве проміння гасло на самих вершечках верб (Н.-Лев., II, 1956, 256);
Сонце на заході.. ще затрималось на золотому вершечку лаврської дзвіниці (Бойч., Молодість, 1949, 142);
Катя йшла вздовж узгір’я, якраз по його вершечку, і складалося враження, що вона йде на обрії (Гур., Наша молодість, 1949, 296).
Словник української мови (СУМ-11)