веселий
ВЕСЕ́ЛИЙ, а, е.
1. Сповнений веселощів (у 1 знач.), радісного, безтурботного настрою.
Така чорнобрива та ясноока.. А що весела була, жартівлива (Вовчок, І, 1955, 279);
Ввійшов він до хати веселий, підспівуючи (Козл., Ю. Крук, 1950, 250);
// Який виражає веселощі (у 1 знач.), радісний настрій.
Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (Н.-Лев., II, 1956, 264);
Шофер слухав і весела посмішка розсувала його губи аж до вух (Донч., І, 1956, 164);
// Схильний до веселощів (у 1 знач.).
Ще ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор (Коцюб., III, 1956, 369);
// Грайливий (звичайно про тварин).
Далеко од берега грав в морі табун веселих дельфінів (Коцюб., І, 1955, 288).
2. Який викликає веселощі (у 1 знач.), радісний настрій своїм жартівливим змістом, бадьорою мелодією і т. ін.
Він почав веселого козачка, а сам смичок знов повернув на жалібну думу (Н.-Лев., II, 1956, 172);
Ми пішли гуртом досить великим Серед жартів та розмов веселих (Фр., XIII, 1954, 338);
Моряк обірвав веселу пісеньку, круто обернувся до Марії (Кучер, Чорноморці, 1956, 16);
// Який викликає радісний настрій у зв’язку з сприятливими обставинами.
Їдуть козак з козачкою додому. О, весела, весела доріженька (Вовчок, І, 1955, 322);
І на своїм веселім полі Удвох собі пшеницю жнуть, А діточки обід несуть (Шевч., II, 1953, 287).
3. Приємний на вигляд, світлий, яскравий.
Під дубом на снігу горить огонь — великий, веселий, тріскучий… (Вас., II, 1959, 303);
Нові веселі, білі пароплави мали незабаром поплисти по річці (Скл., Помилка, 1933, 20).
Словник української мови (СУМ-11)