веселощі
ВЕСЕ́ЛОЩІ, ів, мн.
1. Стан внутрішнього задоволення, радісного настрою, безтурботності, схильності до розваг, жартів і т. ін.
Радістю і веселощами б’ється серце у Христі (Мирний, III, 1954, 37);
Серед гурту заробітчан-українців вибухнув сміх, хоч було в цьому більше гіркоти, ніж веселощів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 102).
2. Веселі розваги, розмови і т. ін.
Розсівшись найближче до ялини, він [інспектор] підморгував на хлопців, диригував рукою, сміявся, заохочував школярів до веселощів (Вас., І, 1959, 314);
В розпал веселощів.. від грейдера до їхнього табору повернуло дві сліпучі фари (Ю. Янов., II, 1954, 139).
Словник української мови (СУМ-11)