видноколо
ВИДНОКО́ЛО, а, с., поет. Обрій, горизонт.
Далеко розляглась долина Іорданська, на видноколі мріють гори (Л. Укр., І, 1951, 147);
Даль засніжена, крута, Синь небесна виднокола Снігом сіє (Мал., Чотири літа, 1946, 107);
Можна.. з батькового плеча побачити, як несподівано ширшає видноколо землі (Стельмах, І, 1962, 510);
// Простір, який можна охопити зором.
У сніжистім видноколі Рідні видяться тополі (Рильський, І, 1956, 281).
Словник української мови (СУМ-11)