виднокрай
ВИДНОКРА́Й, ю, ч., поет. Обрій, горизонт.
І сонця сніп тугий лежить на виднокраї, І місяць поле креслить череслом (Мал., II, 1956, 388);
Після чорної бурі.. степ вбереться аж до виднокраїв в дикі тюльпани (Гончар, Тронка, 1963, 104).
Словник української мови (СУМ-11)