видно
ВИ́ДНО.
1. присудк. сл. Можна бачити, доступно зорові.
Не чутно нічого, не видно нікого, тільки Дніпро шумить та дерева шелестять (Вовчок, І, 1955, 314);
Тим часом Раїсі видно було, як у другій хаті Тася присіла перед грубкою (Коцюб., І, 1955, 319);
Видно місто, далі поле У моєму у вікні… Здрастуй, вольний комсомоле, Що над світом світиш дні! (Рильський, І, 1956, 161).
2. присудк. сл. Світло, ясно.
— Мамо, гляньте, як видно надворі! Я бачу ввесь двір і садок (Н.-Лев., II, 1956, 198);
В хаті електрика. Дуже видно в хаті (Рудь, Гомін.., 1959, 31);
Сонце ще не зійшло, а на горі вже видно (Чорн., Визвол. земля, 1959, 194);
// перен. Ясно, зрозуміло, можна розібратись у чомусь.
Переглядаючи рукопис, Ви можете прийняти або одкинути їх [поправки], як на Вашу думку буде краще, бо Вам видніше (Коцюб., III, 1956, 370);
— Куди ж ви, молодий чоловіче? Ночуйте в нас, а завтра видно буде… (Кол., На фронті.., 1959, 131).
◊ Ви́дно, хоч го́лки збира́й — дуже видно, світло.
У світлиці стало видно, хоч голки збирай (Мирний, III, 1954, 304).
3. вставн. сл. Уживається в знач. слів напевно, очевидно.
Щось, видно, хороше твердив Шестірний! (Мирний, I, 1954, 331);
Ці слова дівчина промовила сухо й різко. Видно, дуже неприємно було їй переказувати це доручення (Собко, Шлях.., 1948, 9).
Словник української мови (СУМ-11)