видушувати
ВИДУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ДУШИТИ, шу, шиш, док., перех.
1. Тиснучи, видавлювати що-небудь з чогось.
Климчук, зайнятий доспілими черешнями, видушував у чай приємний черешневий сік (Кач., І, 1958, 457);
Він видушив із тюбика синьої фарби і розтер її (Ю. Янов., І, 1958, 139).
2. перен. Говорити через силу, переборюючи яке-небудь почуття, сміх і т. ін.
Сміх його душить і не дає говорити. Нарешті видушує з себе: дів-ча-та… ха-ха! навіть дівчата… проміж собою… про політику гомонять… (Коцюб., І, 1955, 243);
Дід Харко аж змокрів, силкуючись видушити з себе відповідь (Ю. Янов., II, 1954, 160);
— Хто, бо стріляю! — повторив грізно той же голос. Федько, що був на самому переді, ледве видушив: — Пасемо коні (Ірчан, II, 1958, 77);
// Через силу виявляти яке-небудь почуття, настрій і т. ін.
Озирнувшись, він ледве видушив посмішку (Ле, Міжгір’я, 1953, 77).
3. перен. Силою домагатися одержання чого-небудь від когось.
Селяни залишилися і після звільнення "нижчим" станом, податним бидлом, чорною кісткою, з якої знущалося поставлене поміщиками начальство, видушувало податі.. (Ленін, 17, 1949, 62);
Ось коли багатирю треба гроші справити, та не хочеться бачити голодної сім’ї, — то Захара пошле; той не відступить, поки грошей не видушить (Григ., Вибр., 1959, 158).
4. Натискаючи, виламувати, заставляти випасти.
Видушивши одну шибу в вікні, вони [злодії] всадили нею одного із своїх, очевидно, дуже малого хлопця, досередини (Фр., IV, 1950, 43).
5. Умертвляти чадом, димом, газом і т. ін. багатьох або всіх.
Дідів і бабів, які не могли ходити, замкнули [есесівці] в клуні і видушили дощенту (Ю. Янов., І, 1954, 76);
Бабуся не дала договорити дідові: — ..Кади, серце, може, рибу в морі видушиш своєю люлькою (Збан., Мор. чайка, 1959, 28);
// Знищувати багатьох або всіх.
*Образно. [Оленка:] Сьогодні вночі ми розклеїмо по місті афіші з написом "Смерть провокаторам!" Хай знає поліція і той зрадник, що видушує нас, що чекає його (Ірчан, І, 1958, 191).
Словник української мови (СУМ-11)