викання

ВИ́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. ви́кати.

Чимало дивував [Гриць] їх тим виканням (Мирний, III, 1954, 189);

Лодиженко перебив Щапова: — Терпіти не можу отого холодного викання у вас з Саїдом! (Ле, Міжгір’я, 1953, 544).

Значення в інших словниках

1. викання — ви́кання іменник середнього роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. викання — -я, с., розм. Дія за знач. викати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. викання — ВИ́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. ви́кати. Чимало дивував [Гриць] їх тим виканням (Панас Мирний); Лодиженко перебив Щапова: – Терпіти не можу отого холодного викання у вас з Саїдом! (Іван Ле).  Словник української мови у 20 томах