виковувати
ВИКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КУВАТИ і рідко ВИ́КУТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Виробляти що-небудь з металу способом кування.
Викував коваль ще більшу [булаву] (Укр.. казки, 1951, 94);
Ковалі Гриценки — мовчуни. Удвох з братом за вік викували більше підків, ніж сказали слів (Мушк., Чорний хліб, 1960, 70);
*У порівн. Заговорив [Ярошенко] твердо, мов виковував з криці кожне слово (Речм., Весн. грози, 1961, 92).
2. перен. Посилено, наполегливо створювати, виробляти що-небудь міцне, стійке.
..класи виковують собі належну ідейно-політичну зброю для грядущих битв (Ленін, 31, 1951, 10);
Нас ворог випробовує: Чи є ще дух одбою? Та боротьба ж виковує характери до бою (Тич., Комунізму далі.., 1961, 53);
Задумується журлива мати над колискою своєї дитини: яку долю викує собі той, що от-от вийде з тієї колиски в широкий світ? (Л. Укр., III, 1952, 743).
Словник української мови (СУМ-11)