вилинути
ВИ́ЛИНУТИ, ну, неш, док., поет. Вилетіти.
Вилинула галка з зеленої балки, Сіла пала галка на зеленій сосні (Метл. і Кост., Тв., 1906, 131);
// Легко і швидко вибігти.
— Коли я твій голос коло двора почую, я зараз вилину до тебе, — сказала Мелашка (Н.-Лев., II, 1956, 313);
// Плавно рухаючись, з’явитися, показатися.
Тим часом туман розірвався на сході і відразу з його вилинуло, сяючи пишною красою, золотеє сонце (Гр., II, 1963, 129).
Словник української мови (СУМ-11)