вилинялий
ВИ́ЛИНЯЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до ви́линяти.
Настя дивилась на його білий, вилинялий від сонця чуб, на веснянкувате обличчя (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 196);
Підходить [батько] до волохатих, ще не вилинялих за зиму коней, дивиться на Карого, похитує головою (Стельмах, II, 1962, 268).
Словник української мови (СУМ-11)