вилинялий
ВИ́ЛИНЯЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до ви́линяти.
Настя дивилась на його білий, вилинялий від сонця чуб, на веснянкувате обличчя (І. Цюпа);
Підходить [батько] до волохатих, ще не вилинялих за зиму коней, дивиться на Карого, похитує головою (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)