вилитий
ВИ́ЛИТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́лити 1-3.
Як не затоплять їх [ворогів] хвилі вилитих сліз та крові? (Граб., І, 1959, 97);
Неподалік від башти на відкритому місці просвічувалась фігура юнака, вилита з темного металу (Гончар, Таврія.., 1957, 115);
// ви́лито, безос. присудк. сл.
[Іван:] А подумаєш — скілько то на сих тихих водах та ясних зорях по садах та левадах вилито сліз жіночих (Вас., III, 1960, 26);
*У порівн. Мастю був він [кіт] білий, неначе з срібла вилитий (Стор., І, 1957, 183).
Як (на́че) ви́литий — який добре облягав (стан, ноги), підігнаний (про одяг, взуття).
Ті черевички — прийшлися, як вилиті (Вас., II, 1959, 417);
На їхніх кремезних тілах форма сиділа, наче вилита (Собко, Шлях.., 1948, 18).
2. прикм., розм. Зовсім такий, як хто-небудь; дуже схожий на когось.
Дочка вилита мати вдалася (Мирний, IV, 1955, 68);
— Як мені, мамо? — скрипнувши чобітьми, легко пройшовсь [Дмитро] по хаті.. "Який він славний! Вилитий Тимофій", — за кожним рухом стежила мати (Стельмах, II, 1962, 328).
Словник української мови (СУМ-11)