вилитий
ВИ́ЛИТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до ви́лити 1–3.
Як не затоплять їх [ворогів] хвилі вилитих сліз та крові? (П. Грабовський);
Неподалік від башти на відкритому місці просвічувалась фігура юнака, вилита з темного металу (О. Гончар);
* У порівн. Мастю був він [кіт] білий, неначе з срібла вилитий (О. Стороженко);
Марія поверталася додому знеможена, але золота, наче вилита з бурштину (В. Яворівський);
// ви́лито, безос. пред.
Злива враз припинилася, вщухла, ліс рук опустився, й люди, так, наче їм вилито цистерну холодної води на голови, замовкли (І. Багряний).
2. прикм., розм. Зовсім такий, як хто-небудь; дуже схожий на когось.
Дочка вилита мати вдалася (Панас Мирний);
– Як мені, мамо? – скрипнувши чобітьми, легко пройшовсь [Дмитро] по хаті .. “Який він славний! Вилитий Тимофій”, – за кожним рухом стежила мати (М. Стельмах).
(1) Як (мов, ні́би і т. ін.) ви́литий – добре, точно по фігурі, формі ноги (про одяг, взуття).
Ті черевички – прийшлися як вилиті (С. Васильченко);
На їхніх кремезних тілах форма сиділа наче вилита (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)