виломлювати
ВИЛО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЛОМИТИ, млю, миш; мн. ви́ломлять; док., перех.
1. Ламаючи, відривати, відокремлювати частину від цілого.
Виломлює [Евфрозіна] з лаврового куща дві галузки, зв’язує їх у вінець (Л. Укр., III, 1952, 424);
Мар’ян виломлює з кільця шматок пахучої зморшкуватої ковбаси (Стельмах, Хліб.., 1959, 31);
// Ламаючи, готувати для чогось.
Я отеє виломив собі коляку та йду І озираюсь (Кв.-Осн., II, 1956, 42);
// Зривати, збирати (звичайно качани кукурудзи).
Просо стояло ще на полі, кукурудзу Наумиха теж не виломила (Коцюб., І, 1955, 125).
2. тільки док. Зламати, переламати.
Як була я в лужку, виломила ніжку (Сл. Гр.);
Іноді через надтріснутий малий закаблук можна виломити собі ногу (Ю. Янов., II, 1958, 87).
Словник української мови (СУМ-11)