виметений
ВИ́МЕТЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́мести.
Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий (Мирний, II, 1954, 35);
— Я сам читав його записку, зім’яту й виметену тобою в сінешній куток (Ле, Міжгір’я, 1953, 482);
// ви́метено, безос. присудк. сл.
Комбайнери ладні тут оце пройшли,.. викосили нивку, Подивись, як чисто.., Начебто долівку виметено в хаті (Ус., Листя.., 1956, 21).
Словник української мови (СУМ-11)