винятково
ВИНЯТКО́ВО. Присл. до винятко́вий 2.
Кожну доповідь Полоза про стан роботи слухали винятково уважно (Собко, Зор. крила, 1950, 212);
З усіма він чемний і винятково ввічливий (Баш, Надія, 1960, 10).
Словник української мови (СУМ-11)ВИНЯТКО́ВО. Присл. до винятко́вий 2.
Кожну доповідь Полоза про стан роботи слухали винятково уважно (Собко, Зор. крила, 1950, 212);
З усіма він чемний і винятково ввічливий (Баш, Надія, 1960, 10).
Словник української мови (СУМ-11)