випитувати
ВИПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПИТАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех. Настирливо розпитувати, намагаючись дізнатися про кого-, що-небудь.
— Василечку, голубчику, соколику мій! Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе (Кв.-Осн., II, 1956, 46);
— Нащо крутити, Іване Семеновичу? Чи не ви ж ото випитуєте його щоденно про мої досліди? (Ю. Янов., II, 1954, 116);
Мати була на цьому засіданні, і Женя випитала в неї про все (Сміл., Сашко, 1957, 17).
Випи́тувати на му́ках, заст. — робити допит, застосовуючи тортури, катування.
Словник української мови (СУМ-11)