випитувати
ВИПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПИТАТИ, аю, аєш, док., кого про кого – що, у кого – що і без дод.
Настійливо розпитувати, намагаючись дізнатися про кого-, що-небудь.
– Василечку, голубчику, соколику мій! Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Нащо крутити, Іване Семеновичу? Чи не ви ж ото випитуєте його щоденно про мої досліди? (Ю. Яновський);
Мати була на цьому засіданні і Женя випитала в неї про все (Л. Смілянський);
Кочубеїха намагалась випитати у дочки, про що розмовляв з нею гетьман (Ю. Мушкетик).
◇ (1) Випи́тувати ро́зуму у кого і без дод. – дізнаватися про що-небудь у когось або перевіряти чию-небудь обізнаність у чомусь.
– Де ви мене в лісі бачили? Де? – з викликом глянув на полісовщика. – Дурний ти, мов колода, а не журишся. Гадаєш, розуму випитую? Ви біля мене вже порожняка мчали (М. Стельмах);
Чому ти мені свою гречку не показуєш? Приїхав розуму випитувати в старого? .. Знаємо ми таких хитрих! (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)