випручувати
ВИПРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш і ВИПРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПРУЧАТИ, аю, аєш, док., перех. Повертаючи з боку на бік, смикаючи, вивільняти з чого-небудь (переважно про руки, ноги).
Стецько вхопив його за ногу. — Не лізь далі!.. побачить!.. Рви тут! — Не побачить! Лізь! — командував пошепки Санько, випручуючи ногу у товариша з рук (Гр., Без хліба, 1958, 52);
Тарас випручував із обіймів непокірну, нестрижену голову (Вас., II, 1959, 372);
А сердешне Неначе благає: Випручало рученята Й до їх простягає (Шевч., I, 1963, 311);
Шагайда взяв її за лікоть, хотів одвести з метушливого натовпу, але вона випручала руку (Кучер, Чорноморці, 1956, 102);
// розм. Витягати, висмикувати що-небудь.
Чіпка подався назад до ліси, став випручувати хворостину (Мирний, II, 1954, 166).
Словник української мови (СУМ-11)