випручувати
ВИПРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, ВИПРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПРУЧАТИ, аю, аєш, док., що.
Повертаючи з боку на бік, смикаючи, вивільняти з чого-небудь (перев. про руки, ноги).
Стецько вхопив його за ногу. – Не лізь далі!.. побачить!.. Рви тут! – Не побачить! Лізь! – командував пошепки Санько, випручуючи ногу у товариша з рук (Б. Грінченко);
Тарас випручував із обіймів непокірну, нестрижену голову (С. Васильченко);
А сердешне Неначе благає: Випручало рученята Й до їх простягає (Т. Шевченко);
Шагайда взяв її за лікоть, хотів одвести з метушливого натовпу, але вона випручала руку (В. Кучер);
// розм. Витягати, висмикувати що-небудь.
Чіпка подався назад до ліси, став випручувати хворостину (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)