виск
ВИСК, у, ч. Тонкий, пронизливий крик; звук, який видає людина або тварина.
Крик, виск, пищання нещасного хлопця, ніщо не зрушувало ката (Фр., IV, 1950, 230);
В цю мить щось кудлате з виском радості кинулося до Коржа (Тулуб, Людолови, II, 1957, 254);
// Високий, пронизливий звук, утворюваний при терті металевих чи дерев’яних предметів або при польоті кулі, снаряда і т. ін.
Танки йшли на захід з важким гуркотом та виском (Довж., І, 1958, 346);
Була це насторожена тиша — тиша, яка щосекунди могла вибухнути виском куль (Смолич, V, 1959, 783).
Словник української мови (СУМ-11)