височенний
ВИСОЧЕ́ННИЙ, а, е. Дуже високий.
Височенний димар [заводу] викидає клубки чорного диму (Панас Мирний, I, 1954, 344);
Синіються кришталевою стіною височенні гори, покриті вічним снігом (Іван Франко, II, 1950, 73);
Височенні будинки заглядають своїми широкими вікнами у Дніпро (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 4);
Такий він [Вадик] був височенний, що лікарський халат не прикривав йому й колін (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 284).
Словник української мови (СУМ-11)