вистилати
ВИСТИЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СЛАТИ, стелю, стелеш, док., перех. Те саме, що вистеля́ти.
— Вимощу.., — хвалився він, вибиваючи та вимощуючи, щоб не було ні згористо, ні з ямами. Вимостивши [солому], він стрибнув з воза і почав вистилати рядном, що винесла Оришка (Мирний, III, 1954, 317);
— Приліг би ти, синку, відпочив трохи.. — І вже на полу вистилає (Збан., Єдина, 1959, 34).
Словник української мови (СУМ-11)