вистилати
ВИСТИЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СЛАТИ, стелю, стелеш, док., що, чим і без дод.
Те саме, що вистеля́ти.
– Вимощу.., – хвалився він, вибиваючи та вимощуючи, щоб не було ні згористо, ні з ямами. Вимостивши [солому], він стрибнув з воза і почав вистилати рядном, що винесла Оришка (Панас Мирний);
– Приліг би ти, синку, відпочив трохи .. – І вже на полу вистилає (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)