висячий
ВИСЯ́ЧИЙ, а, е. Який висить, звисає.
Часом пташка чіпляється ніжками на тоненькій висячій гіллячці (Н.-Лев., І, 1956, 169);
// Зробл. так, щоб висіти; підвісний.
При світлі, що падало ясно з висячої лампи, побачила я його ліпше (Коб., І, 1956, 202);
За селищем, під самою горою, на висячім мосту виднілись вагонетки (Гончар, І, 1954, 82);
Максим рвучко підхопив із землі чемодан, невеличкий, саморобний, із висячим замочком (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 97).
Словник української мови (СУМ-11)