висічений
ВИ́СІЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́сікти.
Дерева, будинки, тини — такі тверді, мов висічені з мармуру (Коцюб., І, 1955, 404);
Все збирався [Саїд] якось зайти, оглянути багатовікові написи, висічені на внутрішніх колонах мечеті (Ле, Міжгір’я, 1953, 73);
Висічений, поганьблений, лежить [Оленчук], прищухнувши на власному огороді, мов злодій або дезертир (Гончар, Таврія.., 1957, 564).
Словник української мови (СУМ-11)