витикатися
ВИТИКА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ТКНУТИСЯ, нуся, нешся, док.
1. Протикаючи, пробиваючи що-небудь, з’являтися назовні.
Насіння бобів, збіжжя, овочів, цибулини лілій бубнявіли від весняної життєдайної сили, й стебла витикалися з землі назустріч сонцю (Довж., Зач. Десна, 1957, 210);
Бувало, лиш надійде квітень — Село поліське ожива. Дерев зазеленіють віти І перша виткнеться трава (Підс., Загули.., 1960, 33).
2. Висуватися назовні звідки-небудь, із-за (з-під) чогось.
Чиясь маленька нога виткнулась з-під рядна (Коцюб., І, 1955, 241);
Сашко виткнувсь з-за ожереду й прислухався (Головко, І, 1957, 361);
// З’являтися, показуватися звідки-небудь, із-за чогось.
Тільки на ранок поверне зоря, Сонце почне витикатись, Вже почина і сусіда моя, Бджілка свята, обзиватись (Манж., Тв., 1955, 50);
Із-за обрію витикалися дивні силуети (Гончар, Таврія.., 1957, 305);
Виткнулась десь далеко з жита червона хустка молодиці.., і Харитя згадала і хору маму, і чого прийшла (Коцюб., І, 1955, 17);
// Виходити звідки-небудь, із-за чогось, виступати наперед.
Як тільки я витикаюся з-за хати і хочу попід призьбою тихенько пройти до дверей, як татова рука хапає мене за праве вухо (Мик., II, 1957, 125);
Собака виткнулась з хащів (Мирний, І, 1954, 171).
3. тільки недок., перен. Трохи виднітися, частково бути видним.
Витикались білі шпичасті верхи скель серед невеличкого темного лісу (Н.-Лев., II, 1956, 409);
З намету витикався кущ шипшини з почорнілими зморшкуватими плодами (Донч., V, 1957, 475);
Важкий дерев’яний чемодан і клунок витикалися з-під полиці (Жур., Вечір.., 1958, 225).
ВИТИКА́ТИСЯ², а́ється, недок. Пас. до витика́ти².
Словник української мови (СУМ-11)